Інформаційний напад на СБУ — кому це вигідно?

Останні роки Служба безпеки України залишається в центрі журналістської уваги. Причина — в пильній зацікавленості суспільства до діяльності спецслужби. А приводів було багато — і розслідування замовних вбивств Хараберюша, Вороненкова, Шеремета, Окуєвої, і успішне попередження спроб викрадення російських опозиціонерів, і протидія незаконному гральному бізнесу, і, нарешті, запобігання убивству журналіста Аркадія Бабченка. Як і будь-яка спецслужба, СБУ переживала і сенсаційні перемоги, і болючі поразки.

Після подій на Майдані спецслужба теж реформується — люстрація, переформатування функціональних обов’язків — на все це потрібен час. І більшість це розуміють.

Проте, окремі ЗМІ розгортають в країні інформаційну кампанію по знищенню іміджу української спецслужби шляхом дискредитації її керівництва.

Ціль наразі фальсифікаторами визначена — Павло Демчина – перший заступник голови Служби, керівник Головного управління «К». У якості основної зброї інформаційної агресії проти СБУ використовується без міри розпіарений спільний проект “Радіо Свобода” і телеканалу «UA: Перший» «Схеми». Промотивовані журналісти телеканалу вже вдруге звертають увагу на Демчину. Нове розслідування журналістки «Схем» Валерії Єгошиної мало чим відрізняється від попередньої передачі — ті ж самі звинувачення у корупції, незаконному збагаченні. Спостерігається відсутність у журналістки нових «дискредитуючих» матеріалів, сюжет постійно крутиться навколо раніше оприлюднених Схемами т.зв. «фактів зловживань».

А сюжет в селищі Стара Рафалівка Рівненської області, відверто, залишає відчуття гидливості.

По-перше, здивувало повне нехтування проханнями учасників інтерв’ю — мешканців селища не показувати їх обличчя — але їх показували та ще й таким чином, що не впізнати їх міг лише сліпий. Де ж журналістська етика, турбота про людей, які довірились журналісту? А якщо дійсно нібито “всесильний” Демчина завдасть їм шкоди?

По-друге, основний журналістський прийом розслідування був спрямований на людей, зв’язок яких з Демчиною був лише припущенням, звичайними чутками. Та і, відверто кажучи, показані в “Схемах” будинки начебто близьких Демчини не вражали — такі собі невеличкі будівлі, які може мати кожний міцний господар: ні вертолітних площадок, ні басейнів з морською водою не спостерігалось.

А неодноразове грюкання в двері будинку, де, як безпідставно впевнена журналістка, живуть родичі Демчини, намагання підгледіти за паркан, провокаційні питання до власників — що це, як не втручання в приватне життя. А якщо б там була хвора людина, малі діти — нахабство і безцеремонність журналістки вражає. І груба відповідь власника будинку журналістській безпардонності та нахабству сприймається більшістю як доречна та справедлива. Ось би в якості експерименту нагрянути до її батьків з подібними питаннями та поведінкою.

Мають місце і відверті факти брехні. Зокрема, у першій передачі про першого заступника Голови СБУ Д.Гнап переконував глядачів, що Павло Демчина живе у розкішному маєтку під Києвом разом з колишньою цивільною дружиною Ольгою Воловчук. Через півроку, вже у другій передачі «Схем» колеги Гнапа самі переконуються, що Демчина не живе разом з Воловчук і по суті нічого не має до її майна.

Взагалі весь сюжет базується на припущеннях, які подаються як безперечні докази. Ну, наприклад, в сюжеті постійно мелькають схеми, нібито, родинних зв’язків Демчини з сім’ями Воловчуків, Дубрових, видовиди їх будинків… І на цьому будується весь викривальний фактаж. Такий підхід не припустимий для журналіста – Ольга Воловчук є колишньою цивільною дружиною Павла Демчини. І довести, що вони справді живуть разом у другій «викривальній» серії журналісти так і не спромоглися.

І ні на мить не замислюються творці “викриття століття” щодо твердження, що Ольга Воловчук — мати трьох дітей Павла Демчини — це лише журналістське припущення, нічим не підтверджене і притягнуте лише для штучного нагнітання нездорового інтересу до сюжету. І саме про малих дітей, приватність яких, до речі, захищає закон, ніхто з журналістів-провокаторів не подумав і не замислився.

Сумнівний за пристойністю і журналістський вояж по вулицях Києва, до будинків, де начебто мешкає або мешкали учасники сюжету, опитування сусідів, фактичне слідкування за Демчиною та відстеження його переміщень по місту. Замислитесь, знімальна група “Схем”, всупереч всім моральним правилам та вимогам закону, певний час фіксувала на плівку маршрути переміщення та місця місцезнаходження одного із керівників української спецслужби!!! Журналісти «Схем» називають адреси та демонструють  приміщення, де, на їх думку, продовжує мешкати Ольга Воловчук із дітьми. І все це відбувається в країні, яка вже четвертий рік протидіє російській агресії, і де гарантія, що російські спецслужби не скористаються такою інформацією? Приклад Хараберюша свідчить, що протистояння СБУ та ФСБ перейшло в іншу, криваву фазу. Напевно, пані Валерію це не цікавить…

А з якою зловтіхою журналістка доводила глядачам дані з офіційного реєстру МВС, про те, що у 2018 році заступник голови СБУ придбав автомобіль «Рендж Ровер Спорт» аж 2013 року випуску, вартістю більше ніж 30 тисяч доларів. Звичайно, дорогувато за п’ятирічну автівку, але, “шановним” антикоруціонерам було б варто порівняти її з будинком того ж Шабуніна в м. Києві, який коштує не менше 10 таких «Рендж Ровер Спорт» плюс всі будинки в селі Рафаліфвці Рівненської області. Про розкішну квартиру антикорупціонера Сергія Лещенка я мовчу…

Звинувачення Демчини в реєстрації у відомчому гуртожитку СБУ та фактичному проживанні у іншій, начебто, придбаній ним однокімнатній квартирі виглядають вже зовсім сміхотворно. Як співробітник Служби Демчина був зареєстрований у відомчому гуртожитку— звичайна практика в силових структурах і передбачена вона відповідним нормативно-правовими актами. Наразі Павло Демчина зареєстрований та проживає у селищі під Києвом, де квартири коштують в рази менше, ніж шикарне помешкання С. Лещенка чи маєток В. Шабуніна. Але журналістам краще гарненько прибрехати чи придумати, чим перевірити реальні факти.

Після перегляду “викривального сюжету” «Схем» складається стійке враження, що порпання в чужій “брудній білизні” доставляє творцям садистське задоволення. Адже, якщо прибрати всі журналістські припущення та гіпотези, всі звинувачення розбиваються вщент – залишається лише моральна шкода для багатьох звичайних людей, в тому числі – дітей.

Зрозуміло одне — інформаційна атака на спецслужбу — це один із деструктивних проявів, спрямованих на банальну дискредитацію найбільш ефективної контррозвідувальної структури, зниження її авторитету та ступеня довіри населення.

Недарма, російські спецслужби залучили до розгону сюжету про П.Демчину свої кращі сили в особі Анатолія Шарія.

Сподіваємось, що незважаючи на протидію «третіх сил», реформування Служби безпеки здійсниться в визначені терміни і досягне кінцевої мети — створення спецслужби сучасного європейського зразка.

Олена Горова для TIMES